БУДЗИНКАН НИНДЗЮЦУ ПОЛТАВА

Мистецтво ніндзюцу навчає бути ефективним, а не ефектним

Ніндзю́цу (忍術)- від японського «мистецтво скритності, витривалості». Це східне бойове мистецтво, основи якого у VII столітті заклали гірські відлюдники ямабусі. Воїни ніндзя не мали уставленого кодексу честі та моральних чи релігійно-етичних обмежень в методах ведення бою. Для перемоги вони успішно використовували будь-які засоби. Мистецтво воїнів тіней не втрачене і в наші часи. По всьому світу діють школи, де люди опановують стародавні знання. У 2009 році така школа з’явилась і у Полтаві,  її керівник Дмитро Лаптєв зустрівся із кореспондентом «Полтавського Віснику» аби відповісти на декілька цікавих запитань.

-           

Дмитре, розкажіть будь-ласка про бойове мистецтво, яке ви викладаєте, чому ви обрали саме його?

-          Мистецтво, яке я практикую називається Будзінкан нінпо тайдзюцу – це система вчень, яка поєднала 9 стародавніх шкіл бойових мистецтв: 6 з них – самурайські практики, інші 3 використовували воїни -тіні - школи ніндзюцу. Треба зазначити, що ці мистецтва не були вигадані в один момент – вони передавались від наставників до учнів протягом багатьох століть. А от система «Будзінкан» з’явилась відносно недавно – у 1973 році. Її започаткував японський майстер бойових мистецтв Масаакі Хацумі в пам'ять про свого вчителя Тосіцугу Такамацу, який все життя збирав різноманітні бойові техніки, та передав денсьо-сікі (передача звитків) дев’яти бойових шкіл кращому учню тому ж Масаакі Хацумі. Мій шлях до занять за системою Будзінкан виявився досить довгим: дзюдо, карате, тайський бокс, кунг-фу та тхеквон-до. А у 2008 році я познайомився із киянином Максимом Музикою, який став моїм наставником на шляху ніндзюцу.

-          Скільки учнів ви тренуєте зараз?

-          Хочу обмовитися - учнів у мене немає. Є люди, які теж стали на Шлях вдосконалення і довіряють мені. В японській трактовці Сенсей – це "той хто пройшов Шлях раніше”. І це не тренування у спортивному сенсі значення, а передача набутих знань від людини до людини, тієї яка спроможна "почути” серцем та потребує їх. В розпал сезону заняття регулярно відвідують 12-15 молодих людей. Зараз у нас офіційні літні канікули, проте деякі розуміють, що на шляху самовдосконалення не можна робити зупинок, вони не хочуть відпочивати і все одно приходять на тренування, доводиться і мені їх відвідувати (посміхається). За можливості, в теплу пору року ми тренуємося на природі до перших морозів, адже нінпо передбачає тісне спілкування людини із оточуючим світом. До того ж є техніки, які треба відпрацьовувати не на татамі, а загартовувати своє тіло у реальних обставинах.

-          Земля на якій ми живемо має свої традиційні бойові мистецтва, але мало хто їх пропагує, воліючи займатись східними єдиноборствами. З чим це пов’язано?

-          Особисто мені дуже подобаються українські бойові системи – бойовий гопак та бойове мистецтво козаків – характерників – елітних підрозділів козацького війська. Але Японія – це країна скромної досконалості, за багатовікову історію там не відбулось значного цивілізаційного колапсу, а за рахунок простоти ритуалів та складових духовних практик бойове мистецтво там стало практично національною релігією, воно передається у спадок, до нього ставляться дуже дбайливо, з острахом втратити найменшу крихту набутих поколіннями знань. Наші ж вітчизняні бойові практики нині відновлюються невеликою групою ентузіастів, це довгий та кропіткий процес, і я дуже поважаю людей, які намагаються його прискорити. Але допоки процес реставрації не завершено, будемо користуватись напрацюваннями японських майстрів. Взагалі, всі універсальні бойові системи дуже схожі між собою!

-          Для ваших учнів заняття ніндзюцу – це спорт, чи філософія життя?

-          Кожен шукає в житті власний шлях, обирає роботу, супутника життя, захоплення. Те ж саме стосується і духовного життя, до якого відносяться філософські практики, переконання, моральні орієнтири, і, як це не дивно – бойові мистецтва. Тим, хто прагне тренувати тільки тіло наш шлях не підійде,  адже будь-який спорт – це робота на межі можливості організму, він супроводжується стресами і травмами, і зазвичай спортсмен, якому виповнилось 35 років має закінчувати свою кар’єру. Система Будзінкан – не спорт, це бойове мистецтво в широкому розумінні цього поняття. Ми вчимося ефективно маскуватись від супротивника, тренуємось як зі зброєю, так і без неї, спочатку потрібно навчитись досконально контролювати себе, усвідомити, що ти сам – ідеальне знаряддя бою, вже потім можна переходити до роботи зі зброєю. Адже вона передбачає більш конкретне сприйняття супротивника, розуміння того, що ти є дуже небезпечним, що кожна твоя помилка може призвести до травми твого колеги. Для бою ми використовуємо традиційний японський меч "катана”, дерев’яний меч "боккен”, шест "бо” палицю "дзьо”, короткий шест "ханбо”, метальну зброю "сюрікен”, та екзотичні, серед яких: "кама”, "кусарі-кама”, "кусарі-фундо” тощо. Паралельно вивчаємо і володіння вогнепальною зброєю, адже час, в який ми живимо диктує свої вимоги. Періодично проводимо пейнтбольні тренування. Окрім бойової складової ніндзюцу ми вивчаємо японську культуру, та значення бойових традицій та воїнів у ній. Ми також опановуємо каліграфію, медитативні практики й техніки самоналаштування – кандзі, мокусо, міккьо. 

В процесі тренування тіла та духа люди кардинально змінюють свій світогляд, адже з часом вони розуміють, що те, чому вони навчились допомагає їм не тільки під час бою, а й у повсякденному житті. Будзінкан дисциплінує людину, робить її думки та вчинки більш ефективними, вчить її не пасувати перед складними життєвими обставинами і кожну хвилину бути напоготові швидко відреагувати на ситуацію, що виникає. Людина, яка займається за системою Будзінкан отримує здатність об’єктивно оцінити небезпечну ситуацію, адже вона сама перетворюється на зброю, яка за певних обставин може бути смертельною. Тому першочергове її завдання – зробити все можливе для уникнення сутички і переходити до агресивних дій лише в разі крайньої необхідності. Проте навіть під час фізичного конфлікту не можна втрачати ясності розуму, наносячи супернику удар, тренований боєць обов’язково дозує власну силу, робить все можливе, аби нейтралізувати опонента, не завдавши йому великої шкоди. Один із основних принципів нінпо – максимальний результат мінімальними зусиллями. Тому зазвичай бій виходить зовсім не видовищним і триває секунд 10 - 15. 

-          Чи помічаєте ви особистісний прогрес своїх учнів? Чи змінюється їх світобачення в процесі опанування ніндзюцу?

-          Люди стають більш адекватними, дисциплінованішими, енергійнішими. Можна сказати, що вони отримують можливість кожну хвилину свого життя перебувати «тут і зараз», а тому бути цікавішими для оточуючих, сексуальнішими, продуктивнішими в роботі. Нещодавно двоє учасників нашої групи одружилися – дівчина займається ніндзюцу трохи більше двох років, хлопець – близько 10 місяців, на тренуванні вони і познайомились. Декілька хлопців змінили роботу на більш цікаву та престижну, один відкрив свій бізнес. Ми – одна команда, згуртований колектив і допомагаємо один одному не тільки на тренуванні, але й у повсякденному житті.

-          Дякую за цікаве спілкування, бажаю вам та вашим учням всіх можливих успіхів. (Павєл Москалюк)

-          Успіх – це заслужена винагорода за планомірну працю над собою.

В счастливый день 21/08/2013                                                                  Ninpo Ikkan!